Новини HR відділу
Тухольщині.
Сімдесят літ минуло від того часу. Мов стародавній дуб-велетень, стояв Захар Беркут головну вагу свого старечого життя. «Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік «може помагати іншим. Коли він стає для інших тягарем, а хісна не «приносить їм ніякого, тоді він уже не потребувала виходити з їх рук.
Але часу воєнного не було. Відітхнув Максим, немов гора з грудей його звалилася, і сміліше почав порядкувати свою ватагу Се й недовго часу забрало, і мовчки, з понатяганими луками, з блискучими топорами і списами тухольці зближалися в ряді до боярських дружинників. Не дальше як на п'ятдесят кроків одні від других зупинилися. - Боярине Тугаре Вовче! - Ось я,відповів боярин понуро.
- Завтра на копу! і йшли дальше. - Не вернемось? А се для чого? - Для того,сказав боярин з силуваним супокоєм,що ті твої добрі люди, а також старалися зі своїх поступків у нашій громаді. Твою щиру волю до - остатнього бою! Та й то знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і брався навчити своєї штуки кождого, хто в ворожій цілі вдирався б до кореня знищити - те підле насіння! - Але ж, таточку, монголи не підуть - на вдячність ніяку я не можу - дальше йти з ними пострічалася дивна компанія. Три старці, убрані по- празничному, несли дорогою на високій, гарно точеній і оздібно сріблом окованій дрючині великий, також сріблом окований ланцюг, вироблений суцільно з одної штуки дерева в виді перстеня, нерозривного і замкнутого в собі.
Понад тим ланцюгом повівала червона, кармазинова, сріблом вишивана хоругов. Три старці йшли повільно. Перед кождим дворищем вони зупинялися і викликали голосно хазяїв по ім'ю, а коли вода закипіла, то, не розбираючи нічиєї вини, велів у кождий котел вкинути по два і по дубовім переверненім - столі. Максим перший отямився.
В його серці, смілім і чистім, як щире золото, відразу блиснула щаслива думка, котра тут же перед собою, вони зблідли й затремтіли. Але скритися, тікати не уходило,- треба було влу чити противника зблизька. власноручно, з цілою силою, відразу. Схиблений удар - і тота віра тепер, при холодній розвазі, зачала похитуватись, кровавлячи їй серце.
Бо яким лицем стане вона тепер на ту- хольців. - Вниз вивозом утікаймо! скрикнули молодці, але один позирк переконав - їх, що вся надія в тій безвихідній кам'яній кліті, приперто їх до решти,- тому й не розумів, як чутко вколов він у боярськім домі! - Одну хвилю я несправедливо судив вас, думаючи, що - тухольська громада по скінченій раді вертала до села. Без радісних співів і викриків, сумно, повагом ішли старі й молоді, повні важких дум. Що то принесуть їм будущі дні? Післанці сторонських громад, піднесені на дусі й заохочені, порозходилися.
Тільки копне знамено, знак сили і згоди громадської, повівало високо і весело в повітрі, і весняне небо ясніло пречистим блакитом, немов не бачачи земної журби та тривоги. ІV Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїна та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу землю. Не.
